Луганськ

Визначення і загальна характеристика

ЛУГА́НСЬК (до 1882 — Камʼяний Брід і Луганський Завод, 1935–58 та 1970–90 — Ворошилов­град) — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний і культурний центр (від 2014 ці функції тимчасово виконує Сіверськодонецьк) Луганської області. Має статус істор. насел. місця (від 2001). По­становою ВР України від 17 березня 2015 Луган. міськраду з під­порядк. їй Л., Олександрів. міськрадою — м. Олександрівськ, с-ща Дзержинське (від 2016 — Зразкове) і Тепличне, та Ювілей. селищ. радою — смт Ювілейне (від 2016 — Катеринівка) — Артемів. райради ви­знано тимчасово окупованими. 7 жовтня 2014 м. Щастя, яке залишилося на під­контрол. Україні тер. Луган. обл., виключено з Луган. міськради та пере­підпорядковано Новоайдар. рай. військ.-цивіл. адміністрації. Т. зв. Луган. нар. республіка, яку створ. місц. сепаратистами за сприя­н­ня рос. регуляр. і нерегуляр. військ. формувань, вважає Л. своєю столицею. Пн.-сх. межею міста проходить т. зв. лінія роз­межува­н­ня.

Л. знаходиться на Пн. Сх. істор. регіону Донбас і на Сх. істор. краю Донеччина, за 860 км від Києва, за 329 км від Харкова, за 172 км від Донецька та 30 км від укр.-рос. кордону. На Пн. і Пн. Зх. межує зі Словʼяносерб., на Зх. і Пд. — з Лутугин., на Пд. Сх. — із Сорокин. (до 2016 — Краснодон.), на Сх. — з Станично-Луган. р-нами. Разом з ними Л. формує Луган. агломерацію (4352 км²). Лежить у межах Луган. фіз.-геогр. р-ну Донец. височин. обл. Донец. пн.-степ. краю (див. Донецько-Донський пів­нічно­степовий округ), Луган. геоботан. р-ну Донецького геоботанічного округу, Донец. складчастої споруди та Сіверськодонец. насуву, на правому березі р. Сіверський Донець (притока Дону, бас. Азовського моря), пере­важно на заплавах і надзаплав. терасах Лугані (пере­тинає місто із Зх. на Сх.), у місці зли­т­тя її з Вільхівкою. У рельєфі тектон. структура виражена пн. окраїною Донецького кряжа Донецької височини. Поверх­ня рівнин­на, подекуди роз­членована балками та ярами. Від­клади верх­ньокрейд. і палеогенові. У Л. — родовища камʼяного вугі­л­ля (див. Донець­­кий камʼяновугільний басейн), природ. газу (Вергун.), крейди, мергелю (Вергун., Олександрів.), су­глинків (балка Земляна; придатні для виробництва керам. цегли), опоки, джерела мінерал. води. Техноген. родовищем можуть слугувати глинисті породи шахт. від­валів шахти «Луганська». Пл. Луган. міськради 286,2 км² (станом на 2014), Л. — 256,5 км². За пере­писом насел. 2001, у Луган. міськраді проживали 503 249 осіб (складає 93,5 % до 1989), з них у Л. — 463 097 (93,2 %), в Олександрівську — 7045 (91,2 %), у Щасті — 13 770 (100,2 %), у Ювілейному — 15 944 (93,9 %): українців — 50,0 %, росіян — 47,0 %, білорусів — 0,7 %, вірмен — 0,4 %, євреїв — 0,3 %, азербайджанців — 0,2 %. Тоді рідною мовою на­звали російську 85,3 %, українську — 13,7 %. За оцінкою Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2016 чисельність наяв. насел. у Луган. міськраді становила 440 695 осіб, з них у Л. — 414 509, в Олександрівську — 6544, Катеринівці — 16 665, Зразковому та Тепличному — 2977 осіб. На думку дослідників, фактична кількість мешканців є у 1,5–2 рази менша. У звʼязку з військ.-політ. конфліктом значна кількість луганчан змушена пере­селитися в різні регіони України або емігрувати. Віруючі є пере­важно парафіянами УПЦ МП; 2013 також діяли реліг. громади УПЦ КП, РКЦ, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, християн-харизматів (повного євангелія), свідків Єгови, християн. євангел. церкви, християн віри євангельської-пʼяти­­десятників, юдеїв, мусульман, буд­дистів.

Міські р-ни: Артемів. (на Пд. Зх., площа 55 км²; роз­винена пром-сть, зокрема машинобудува­н­ня, чорна металургія, харч. і дерево­обробна галузі; великі житл. квар­тали: Зарічний, Мирний, Вільховський, Степовий, Пів­ден­ний, Героїв Сталін­града), Жовтн. (на Пд. Сх., 144 км²; у зх. частині — «Луганськтепловоз», який засн. у 2-й пол. 19 ст.; істор. місцевості: Велика та Мала Вергунки, Червоний Яр, Вергун. роз­ʼ­їзд; великі житл. масиви: Сх. квартали, М-ко заводу Жовтн. революції; обидва — найбільш густонаселені), Ленін. (у середмісті та на Пд. Сх., 57,3 км²; до 2014 — діловий і комерц. центр, тут роз­ташовувалися обл. і міські органи упр., обл. архів, 3 ВНЗи, більшість серед. навч. закладів, обл. заклади культури, центр. стадіон «Авангард», найбільші торг.-роз­важал. центри, центр. ринок; у зх. частині — великі пром. під­приємства; на Пн. — істор. центр, або Старе місто), Камʼянобрід. (на Пн. Зх., 29,9 км²; пере­важають будівлі приват. сектору). Гол. вулиці: Радянська, Оборон­на, М. Коцюбинського, А. Демехіна, В. Сосюри, В. Леніна, Лутугинська, М. Ломоносова, 16-а лінія, С. Будьон­ного, М. Ватутіна, Т. Шевченка, Артема; площі: Героїв Великої Вітчизн. вій­ни, Театральна. Під зеленими насадже­н­нями — 6389 га; ростуть біла акація, тополя, клен, липа, береза, дуб, горобина. Парки-памʼятки садо­­во-парк. мистецтва: заг.-держ. значе­н­ня — Гостра Могила (86 га, створ. 1980); місц. — ім. Героїв Великої Вітчизн. вій­ни (2 га) й ім. Молодої Гвардії (до 2007 — ім. 30-річчя ВЛКСМ; 6 га; обидві — 1977). Міські парки та сквери: культури та від­починку ім. 1-го Травня; Божої Матері, ім. М. Горького, ім. К. Ворошилова, Дружби (раніше — ім. М. Ватутіна), Па­­мʼяті, Слави героїв громадян. вій­ни, Борцям революції, Пе­ремоги, Рад. солдатові; дит. — ім. М. Щорса, «Антошка».

Вузол залізнич. і автомобіл. доріг. Залізнична ст. Л. діє від 1878, коли від­крито Донецьку залізницю. 1980 побудовано новий залізнич. вокзал на від­стані 600 м від старого й велику автомоб. естакаду, що сполучає його з центром міста. 2007 залізницю електрифіковано. До 2014 Л. мав пряме залізничне сполуче­н­ня з Києвом, Харковом, Донецьком, Одесою, Сімферополем; нині існує дизел. сполуче­н­ня з окремими насел. пунктами Луган. та Донец. обл. (у межах тимчасово окупов. тер.). Проходить автошлях між­нар. значе­н­ня Знамʼянка (Кіровогр. обл.)–Л.–Ізварине (держ. кордон з РФ), рух яким унаслідок бо­йових дій також за­блоковано. 2014 був фактично знищений між­нар. аеропорт «Луганськ» компанії «UTair-Україна» у с-щі Видне (за 9 км від міської межі). Громад. транс­порт: трамваї (від­крито 1934, тимчасово припинено рух 2014; 9 маршрутів), тролейбуси (довж. ліній 84 км), автомобіл. маршрутні таксі. Міста-по­братими: Вансбро (Швеція), Дацин (Китай), Єреван, Кардіф (Вельс, Велика Британія), Люблін (Польща), Перник (Болгарія), Ростов-на-Дону (РФ), Сантус (Бразилія), Секешфегервар (Угорщина), Сент-Етьєн (Франція). У різний час діяли консульства Болгарії, Грузії та Угорщини. Л. нагороджено орденами Червоного Прапора (1924) та Жовтн. Революції (1970). У серед. 18 ст. на тер. сучас. Л. уперше згадуються козац. запороз. поселе­н­ня Камʼяний Брід і Вергунка. На той час ці землі пере­бували у складі Кальміус. паланки Запороз. Січі, де поширювалася влада геть­мана Кирила Ро­зумовського. У 1740–50-х рр. у Камʼяному Броді проживали всього кілька родин. 1755 Камʼя­­ний Брід і Вергунка стали шанцями у складі Словʼяносербії. Тут роз­міщувалися роти спочатку Словʼяносерб. гусар. полку генерал-ма­йора І. Шевича, пізніше — Бахмут. гусар. полку. 1782 у Камʼяному Броді в 171 дворі мешкали 563 особи. У 19 ст. він був центром Камʼянобрід. волості Словʼяносерб. пов. Катеринослав. губ. 14 листопада 1795 рос. імператриця Катерина ІІ під­писала указ про будівництво побл. Камʼяного Броду на Лугані Луган. чавуноливар. заводу, який став першим великим металург. під­приємством на Пд. Рос. імперії. Обрав місце для спорудже­н­ня, без­посередньо керував зведе­н­ням і першим його очолив шотланд. під­приємець К. Гаскойн. Для викона­н­ня буд. робіт сюди привезли понад 1,2 тис. осіб із Олександрів. (м. Петрозаводськ, нині РФ), Липец., Борин., Кузьмин. (нині обидва — Липец. р-ну, РФ), Херсон. та ін. казен. заводів. До допоміж. робіт залучали й жит. з довколиш. казен. сіл Фащівка, Оріхове, Петропа­влове та Городище. Водночас побл. нього для працівників заклали й с-ще Луганський Завод, яке 1882 обʼєд­­нали з Камʼяним Бродом, унаслідок чого виникло повіт. м. Л. Катеринослав. губ. Від 1800 під­приємство виплавляло чавун і випускало гармати та снаряди (використовували у Бородин. битві 1812 та під час Крим. вій­ни 1853–56), с.-г. техніку, обладна­н­ня для млинів, винокурень, цукр. заводів тощо. 1887 його закрили, а на його базі 1895 від­крили казен. патрон. завод (у рад. час ві­домий як № 60 і Вер­статобуд. обʼ­єдн., після здобу­т­тя Україною незалежності — ЗАТ «Луганський патрон­ний завод» і держ. під­приємство «Луган. патрон»).

Забудова Л. спочатку від­бувалася без офіційно затвердженого плану. Усі вертикал. вулиці нумерували лініями, а горизонтальні мали окремі назви. Першою вулицею міста була Англійська (нині В. Даля), на якій осели­­лися англ. фахівці Луган. чавуноливар. заводу. Згодом зʼяви­лися вулиці Поштова, С.-Пе­­тер­­бурзь­­ка (нині В. Леніна), Казанська (нині К. Маркса). На під­приємство був за­прошений і данський лікар Й.-К. Даль, у сімʼї якого тут 1801 народився майбут. письмен­ник, лексико­граф, чл.-кор. і почес. чл. С.-Петербур. АН В. Даль (мати з походже­н­ня німкеня). Пізніше він уклав «Толковый словарь живого великорус­ского языка» (С.-Петербург; Москва, 1863–66; 1880–82; 1903–09), а на згадку про рідне с-ще Луганський Завод узяв літ. псевд. Козак Луганський. 1861 у Камʼяному Броді та Луганському Заводі мешкали 9 тис., 1897 у Л. — 34,2 тис., 1914 — 68,5 тис. осіб. У 1880-х рр. на вул. Казанська зведено будівлю Міських думи та управи (нині Луганська історії та культури міста Музей). 1896 роз­робив генплан, а від 1901 був арх. міста Ф. Булацель. 1895 від­крито першу земську лікарню. 1898 працювали 58 пром. під­приємств, а також значна кількість дріб. вироб-в і ремісн. майстерень, банків (найбільший — Азово-Донський банк). Функціонували залізничні гілки Л.–Дебальцеве (нині Донец. обл.) та Л.–Міл­лерове (нині Ростов. обл., РФ). На поч. 20 ст. у Л. було понад 10 культ. споруд, які майже всі зруйнували у 1930-х рр., — Успен., Петропавлів., Преображен., Вознесен., Троїц., Казан. ікони Божої Матері церкви, Микол. собор, костел, синагога, низка молитов. будинків. Діяло кілька казен. і приват. г-зій, училищ (зокрема й жін.), початк. шкіл; б-к і кі­­нотеатрів; гірн.-комерц. клуб, нар. аудиторія. На гастролі при­їжджали різні театр. трупи.

На поч. 1917 луганчани активно під­тримували більшовиків. У серпні 1917 головою міської думи обрали К. Ворошилова. 1919 та на поч. 1920 місто було центром Донецької губернії. Укр. нац. влада місто майже не кон­тролювала. На тер. Л. і Словʼяно­­серб. пов. функціонувала Укр. повіт. рада, при якій діяв загін Вільного козацтва. Поряд з більшовиками знач. вплив мали донські козаки. У грудні 1917 загони отамана О. Каледіна спробували припинити діяльність рад, зайнявши всі пром. центри Донбасу. Для протидії козакам більшовики у Л. створили штаб Червоної гвардії на чолі з К. Ворошиловим і О. Пархоменком. До кін. грудня 1917 каледін. війська були роз­биті. У лютому–березні 1918 Л. входив до складу Донецько-Криворізької Радянсь­кої Республіки, від 28 квітня до 14 грудня 1918 — Української Держави геть­мана П. Скоропадського. 21 січня 1919 у місті проголошено владу більшов. військ.-рев. комітету. Від 4 травня до 24 грудня 1919 його контролювали військовики Добровол. армії А. Денікіна. Після їхньої поразки у січні 1920 у Л. остаточно встановлено більшов. владу. У 2-й пол. 1920-х — 30-х рр. реконстру­йовано існуючі та введено в екс­плуатацію декілька нових пром. під­приємств. У 1920-х рр. роз­почалася історія ниніш. Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля та Луганського національного аграрного університету. 1940 у місті діяли 33 середні та неповні середні школи. 1922 у Нар. будинку Г. Свободін (від 1932 — засл. арт. УРСР) організував перший на Донбасі профес. драм. театр (1924–35 — «Шахтарка Донбасу»). 1931 від­крито Луган. ТЮГ, 1932 — Луган. театр опери і балету, 1939 — Ворошиловгр. рос. драм. (Луганський академічний обласний російський драматичний театр ім. П. Луспекаєва) і ляльк. (Луганський академічний обласний театр ляльок) театри. Водночас із сут­тєвими зруше­н­нями в екон., освіт. і культур. сферах у 1930-х рр. Л. не оминув сталін. терор як спосіб держ. упр.

Під час нім. окупації (17 липня 1942 — 14 лютого 1943) у Л. існували осередки Руху Опору; був створ. обл. загін ОУН(б), на околицях діяв рад. партизан. загін. У ході боїв місто за­знало знач. руйнувань (втрати склали понад 1 млрд крб). Післявоєн. період повʼязаний з від­новле­н­ням зруйнованого господарства, швидкими темпами екс­тенсив. роз­витку та модернізацією промисловості. Однак через ко­­мандно-адм. спосіб упр. осн. фон­ди нових і модернізов. під­приємств швидко за­старівали, а виробництво ставало малоефективним і збитковим. У 1960-х рр. роз­почато широкомас­штабну роз­будову міста. 1972 місц. під­приємствам до­зволили вкладати кошти у будівництво житл., соц. і культур. обʼєктів, завдяки чому у Л. зʼявилися нові житл. масиви, обʼєкти культури та інфра­структури. Тоді місто набуло сучас. рис. 1939 тут мешкали 211,7 тис., 1959 — 274,5 тис., 1970 — 382,8 тис., 1979 — 463 тис. осіб. У 2-й пол. 1980-х рр. у місті виникли перші незалежні від влад. структур неформал. організації, зокрема у Ворошиловгр. пед. ін­ституті — Комітет пере­будови й Асоц. молодих істориків, у маш.-буд. ін­ституті — клуб «Діалог»; зʼявилися критичні публікації у газетах. Проявом політ. активності насел. стали числен­ні мітинги й ін. масові акції. 1989 від­булися літні шахтар. страйки. Восени 1989 — взимку 1990 прихильники демократ. реформ створили Луган. асоц. виборців, яка спільно з ін. громад. організаціями зібрала в області низку мітингів, спрямованих на обмеже­н­ня все­вла­д­дя КПРС, від­міну ст. 6 Кон­ституції СРСР та УРСР, захист прав і свобод громадян. 19 серпня 1991 у Л. сформований обл. штаб з протидії ГКЧП. 23 серпня 1991 багатолюд. мітинг на стадіоні «Авангард» вимагав від ВР УРСР включити до порядку ден­ного позачерг. сесії пита­н­ня «Про проголоше­н­ня незалежності України», «Про заборону діяльності КПРС на території України», «Про створе­н­ня Української національної армії». 1 грудня 1991 83,86 % жит. Луганщини проголосували на референдумі за незалежність України.

Навесні 2014 у місті про­йшла хвиля анти­уряд. акцій протесту. 12 травня 2014 на під­ставі проведеного 11 травня «псевдореферендуму» проголошено незалежність т. зв. Луган. нар. республіки. Влітку 2014 навколо Л. точилися бої, однак на поч. осені військові ЗС України були вимушені ві­ді­йти за Сіверський Донець. У 1990-х рр. профіль міста також ви­значало пром. виробництво, осн. галузями якого були: машинобудува­н­ня, металооб­робле­н­ня, металургія, легка, харчова, буд. матеріалів. Функціонували й під­приємства хім., деревооб­роб., мед., полігр. та ін. галузей. Після роз­паду СРСР багато під­приємств ліквідовано як неконкуренто­спроможні; водночас виникла низка нових. На поч. 21 ст. у місті працювали 87 пром. під­приємств. До 2014 Л. залишався великим індустр. містом, центром Луган. пром. вузла, у якому кількість пром. під­приємств у роз­рахунку на 10 тис. жит. у 1,5 раза була вищою від середнього в Україні рівня. Гол. під­приємства станом на 2014: «Луганськтепловоз», «Вуглеприлад», Луганський авіаційний ремонтний завод, Луганський ливарно-механічний завод, консорціум «УкрБат» (див. «Луганські акумулятори»), «ЛугЦентроКуз» (вироби для залізнич. транс­порту), Луган. електро­апарат. завод, Луган. завод гірн. машинобудува­н­ня (під­земні транс­порт­ні системи), Луган. завод гірн.-рятув. техніки «Горизонт», Луган. завод трубо­провід. арматури «Маршал», Луган. маш.-буд. завод-100 (обладна­н­ня для вирощува­н­ня монокри­сталів сапфіру, кремнію та ін. твердих і надтвердих монокри­сталів), «Зліт» (комплектуючі для автомобілів «ЗАЗ»), «Аеромех» (обладна­н­ня для очище­н­ня та високоточ. калібрува­н­ня зерна); Луганський трубний завод; Луганський хіміко-фармацевтичний завод, Луган. обл. під­приємство «Фармація», Луган. завод побут. хімії «МИЛАМ»; Луган. завод «Сантехдеталь»; Луган. гофротар. комбінат; Луган. 21-й цегел. завод, «Це­глинка», Луган. завод буд. матеріалів; «ПОЛІ-ПАК» (штучні ковбасні оболонки та гнучкі пакув. матеріали; Луганський лікеро-горілчаний завод «Луга-Нова», Луганська кондитерська фабрика (див. також «АВК»), «Луган. мʼясокомбінат» (торг. марка «Луган. делікатеси»), «Луганськмлин» (борошно, крупи, пластівці, суміші злак. культур, хліб, комбікорми), макарон­на ф-ка «МілаМ», «Мол­промсервіс», с.-г. вироб. фірма «Агротон»; «Ґлорія-Джинс», «Стиль» (одяг); шахта «Луганська» держ. під­приємства «Луганськвугі­л­ля», збагачув. ф-ка «Луганська» (Катеринівка). 1944–2001 діяв Луганський авто­складальний завод. 2014 у звʼязку з бо­йовими діями більшість під­приємств важкої промисловості призупинили роботу, деякі з них зруйновані. Зафіксовано також вивезе­н­ня на тер. РФ унікал. вироб. обладна­н­ня. З найбільших нині працюють під­приємства пере­важно харчової промисловості.

2014–15 у м. Старобільськ Луган. обл. еваку­йовано Луган. університет ім. Т. Шевченка, у Сіверськодонецьк — Східноукр. університет і Лугансь­­кий державний університет внутрішніх справ ім. Е. Дідоренка, у м. Рубіжне Луган. обл. — Луганський державний медичний університет, у Київ — Луганську державну академію культури і мистецтв, у Харків — Луган. аграр. університет (усі в Л. мають своїх «двій­ників»). На­прикінці 2013 функціонували понад 20 ВНЗів 1–2-го рівнів акредитації, зокрема Луганське музичне училище, Луган. коледж культури та мистецтв, Луган. коледж технологій і дизайну, Луганське вище училище фізичної культури, Луган. коледж Східноукр. університету, Луган. політех. коледж Луган. аграр. університету, Луган. обл. мед. училище, Луган. буд. технікум, Луган. технікум транс­­порт. будівництва, Луган. кооп. технікум, Луган. коледж економіки та торгівлі. На поч. 2013 у ВНЗах усіх рівнів акредитації Луган. обл. навч. 5,1 тис. іноз. громадян (7-е м. в Україні), з них з Турк­мені­стану — 32,3 %, Ніґерії — 16,1 %, Індії — 16 %, РФ — 7,3 %. У Луган. мед. університеті серед усіх укр. ВНЗів навч. найбільше іноз. студентів. 2013–14 у 74-х заг.-осв. школах навч. 35,1 тис. (у 5-ти ліцеях — 1333, у 12-ти навч.-вихов. комплексах — 8014), у 73-х дитсадках виховувалося 13,8 тис. дітей. 84,3 % учнів навч. російською мовою. Нині у Л. більшість заг.-осв. шкіл продовжують працювати, кількість учнів зменшилася майже вдвічі. У Л. — Луган. академ. обл. рос. драм. театр ім. П. Луспекаєва, Луган. академ. обл. театр ляльок, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр (частина трупи евакуювалася у Сіверськодонецьк), Луганська обласна філармонія (частина музикантів нині ви­ступає у Сіверськодонецьку), Луган. обл. центр нар. творчості, Луган. обл. центр навч.-метод. роботи, культур. ініціатив і кіномистецтва; Луган. обл. центр екол.-натураліст. творчості учнів. молоді, Луган. обл. центр наук.-тех. творчості учнів. молоді, Луган. обл. центр дит.-юнац. туризму та крає­знавства, Палац поза­шкіл. роботи, творчості дітей та учнів. молоді Луганська, Луган. держ. будинок худож. і тех. творчості, Муніцип. театр естрад. музики та пісні; Музей історії та культури Луганська (філії: Даля В. Літературний музей, Квартира-музей письмен­ника В. Титова), Луганський обласний крає­знавчий музей (легітим. музей від­новлено у Старобільську), Луганський обласний художній музей, Музей-квартира художника О. Фільберта (жив і працював у Л.), парк-музей половец. камʼяних баб Луган. університету ім. Т. Шевченка, громад. музеї: авіац. техніки Луган. авіац. ремонт. заводу, історії під­приємств «Луга-Нова» та «Луганськ­тепловоз», історії різних держ. служб Луган. обл. — вет. медицини, СЕС, пошти, електрозвʼязку, міліції та державтоінспекції, пожеж. охорони, податк. інспекції, луган. трамвая, Луган. від­діл. Донец. залізниці; 86 б-к, зокрема й Луганська обласна наукова медична бібліотека, Луганська обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького (легітимну бібліотеку від­новлено у Старобільську), Луган. обл. бібліотека для дітей і Луган. обл. бібліотека для юнацтва. 2014 знач. по­шкоджень за­знала будівля Луганського державного цирку. Від 2015 у Сіверськодонецьку — Держ. архів Луган. обл. До 2013 діяв архів. від­діл Луган. міської ради. Газети: «Бе­сплатка», «Вечерний город», «Вечерний Луганск», «Во­­сточный курьер», «Голос Донбас­са», «Городской курьер», «Гривна+», «ХХI век», «Экс­пресс новости + Вести Региона», «Жизнь Луганска», «Земля — моя Годувальниця», «Луганская правда», «Наша газета», «Ракурс», «Сво­­бод­­ный репортер», «Теленеделя», «Теле­скоп». До 2014 функціонували Луган. обл. ТРК (телека­нал «ЛОТ», радіо «Пульс FM») та телека­нал «ІРТА», які транс­лювали пере­дачі укр. і рос. мовами.

За даними статист. від­ділу ко­ординац. центру Департаменту охорони здоровʼя Луган. обл­держ­адміністрації, 2014 мережа закладів охорони здоровʼя Л. включала 28 міських лікувально-профілакт. закладів: клін. багато­профіл. лікарня № 1, багато­профіл. лікарні № 2, 3, 4, 7, 8, 15, Щастин. лікарня, полог. будинок, багато­профіл. дит. лікарня № 1, дит. лікарні № 2, 3, 4, центри первин. мед.-сан. допомоги № 1 (з амбулаторіями № 1–6), 2 (з амбулаторіями № 1–6), 3, 4, 5, 6, поліклініки № 10, 11, 12, госп­розрахунк. поліклініка, стоматол. поліклініки № 1, 2, 3, дит. стоматол. поліклініка, центр здоровʼя; обл. — шпиталь ветеранів вій­ни ім. маршала А. Єременка, фізіотерапевт. поліклініка ім. проф. О. Щербака, клін. лікарня, лікарня № 2, клін. психоневрол. лікарня, дит. клін., інфекц. та туберкульозна лікарні, дит. пульмонол. і кардіо­ревматол. санаторії, лікар-фізкультур., кардіол., наркол., клін. онкол., 2 протитуберкульоз. та 2 шкірно-венерол. диспансери, база спец. мед. по­стача­н­ня, бюро судово-мед. екс­пертизи, будинок дитини № 2, центри здоровʼя, мед.-соц. екс­пертизи, екс­треної мед. допомоги та медицини ката­строф, з профілактики та боротьби зі СНІДом, перинатал. центр, станції швидкої мед. допомоги та пере­лива­н­ня крові. Спорт. інфра­структура міста: стадіони «Авангард», ім. В. Леніна, «Льодова арена», льодовий каток «Пінгвін», Палац спорту «ЛКТ-Арена», при­значений для проведе­н­ня змагань з волейболу, баскетболу, гандболу, міні-футболу та ін. (на 2500 глядачів), плавал. басейни «Юність», «Динамо», декілька тренажер. залів, альпклуб. 2013 було 28 ДЮСШ. Готелі: «Дружба», «Дружба+», «Ініціал», «Турист», «Словʼянський», «Луганськ», «Еліт-Комфорт», «Десюлія», «Радянський», «Гостиный дворъ».

Памʼятки архітектури: нац. значе­н­ня — садиб. будинок на вул. В. Даля, № 7 (поч. 19 ст.; нині фізіотерапевт. поліклініка ім. проф. О. Щер­­бака); заміська садиба (1772) з гол. будинком, 6-ма флігелями, служб. корпусом, будинком управителя та вин­ними погребами на Червоній площі в Олександрівську; місц. — Свято-Петропавлів. собор (1769), Свято-Миколо-Преображен. собор (1840, 1950), клуб у провулку Наталіївський, № 9 (1880-і рр.), художня школа на вул. Поштова, № 24 (кін. 19 ст.), жін. гімназія на вул. Т. Шевченка, № 41 (кін. 19 — поч. 20 ст.), житл. будинок з крамницею на вул. В. Леніна, № 44, особняк на вул. В. Леніна, № 49 (обидві — поч. 20 ст.), палац культури ім. В. Леніна (1927–29), готель «Україна» (1945–51). Охороняються 35 памʼяток історії та 18 памʼяток монум. мистецтва. Збереглися будинки, в якому народився В. Даль, та в якому жив поет П. Без­пощадний (1930). У Л. — найбільша культ. споруда Пд.-Сх. України — Свято-Володимир. собор (2006). Встановлено памʼятники та погру­д­дя В. Далю, Т. Шевченку, О. Пушкіну, М. Пирогову, льотчику М. Гастел­ло, 2 памʼятні знаки «Танк Mk.V», мемор. комплекс «Гостра Могила», низку памʼят­­ників воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, а також ливарнику, на честь 2000-ліття Різдва Христового, ліквідаторам аварії на ЧАЕС та ін. Роз­роблено турист. маршрути: «Л. — любе місто», «До серця літ. скарбниці Луганщини» (будинок-музей В. Даля), «Літ. Л.», «Всім смертям назло…» (Квартира-музей ім. В. Титова), «Шлях до самого серця» (культ. споруди Л.), «Екс­курсія до Музею авіац. техніки» тощо.

Видатні уродженці: Герої України — фахівець у галузі залізнич. транс­порту О. Голубенко, фахівець у галузі електромеханіки, економіст С. Поважний, спортс­мен С. Бубка (стрибки з жердиною); метало­знавець, академік АН СРСР С. Кишкін, геолог, академік АН СРСР, чл.-кор. АН УРСР, Герой. Соц. Праці В. Соболєв, фізик, академік РАН, Герой Соц. Праці Б. Литвинов, економіст, чл.-кор. АН СРСР О. Ноткін, ботанік, академік НАНУ К. Ситник, ботанік, гідробіо­лог, чл.-кор. АН УРСР Я. Ролл, патолого­анатом, академік НАМНУ, чл.-кор. НАНУ Д. Зербіно, хімік, чл.-кор. НАНУ О. Мамченко, право­знавець, чл.-кор. АПрНУ Е. Дідоренко; математики В. Андрієвський, Є. Башков, В. Доля, В. Киричевський, В. Пожидаєв, Л. Сахнович, І. Сухаревський, фахівець у галузі автоматики, кібернетик, письмен­ник Б. Локотош, фахівець у галузі радіолокац. дослідж. і обробки сигналів Ю. Волощук, фізики О. Вендерович, О. Гришин, В. Дзюба, А. Куценко, Р. Кузнецова, І. Любчанський, Ю. Тарасенко, Н. Ширан, хіміки Н. Висоцька, Л. Глузман, С. Мітченко, Ю. Під­пружников, М. Холодилін, вугле­знавець Л. Нестеренко, фахівці у галузі механіки В. Вітренко та його сестра І. Кириченко, В. Рач, фахівці у галузі електромеханіки М. Загірняк (також альпініст), Ю. Скрипник, фахівець у галузі металургії Ю. Горячев, фахівець у галузі металург. машинобудува­н­ня А. Іщенко, фахівці у галузі електроніки С. Єрошин, Г. Кожемʼякін, гірн. інж. В. Антипов (Герой Соц. Праці), Е. Антонов, фахівці у галузі будівництва М. Глушко, В. Григорʼєв, біо­логи, фізіологи, біо­хіміки О. Артюшенко, І. Владимирова, С. Комаров, І. Комаревцева, І. Тодоров, ґрунто­знавець В. Золотухін, фахівець у галузі лісівництва, геоботанік П. Кожевников, альголог Н. Кондратьєва, лікарі І. Гайдаш, Ю. Головченко, А. Гураль, О. Дзюба, В. Зубков, С. Ігнатов, В. Коломієць, О. Ларін, В. Лузін, Т. Мироненко, О. Решетникова, Е. Солошенко, Л. Туманова, М. Терехов, Л. Шкала, економісти Д. Богиня, І. Бузько, В. Гончаров, І. Житна, А. Колосов, В. Коломойцев-Рибалка, Л. Омелянович, В. Онищенко, І. Решетникова, О. Уманський, Є. Фірсов, фахівці у галузі транс­порту Г. Нечаєв, П. Носко, археолог, етно­граф О. Міл­лер, історики М. Бу­­рʼян, В. Михайлюк, І. Михальський, філософ В. Суханцева, право­знавець В. Чубарев, літературо­знавці Л. Александрова, Є. Волошко, П. Гребін­ник, письмен­ник, лікар-онколог Ю. Єненко (від­крито мемор. музейну кімнату), фахівець у галузі теорії та соціології масової комунікації В. Іванов, педагоги О. Дубасенюк, Є. Хриков; прозаїки, поети, пере­кладачі І. Бердецька, О. Білик, П. Гайворонський, А. Гальченко, К. Дрок, П. Іванов, О. Кравцов, Й. Курлат, М. Матусовський, С. Омельченко, І. Пєсенка, О. Пі­­вень, Ю. Черкаський, поетеса-пісняр, композитор Т. Снєжина; живописці, графіки, художники-монументалісти та оформлювачі С. Григорʼєв (нар. художник СРСР), по­друж­жя Алла (засл. художник України) та Віталій Буйгашеви, В. Скубак (засл. художник України), М. Рибальченко (засл. діяч мистецтв УРСР), О. Бєлянський (засл. діяч мистецтв України), П. Борисенко, С. Бугорков, С. Гречаний, В. Журавльов, Л. Захарова та її дочка О. Мазур-Посвалюк, О. Зеленський, А. Іноземцев, В. Кікіньов, О. Клименко, В. Ковиршин, В. Козлов, О. Короткевич, З. Костенко, М. Кутняхов, В. Литвинов, С. Панич, М. Радомський, О. Сіренко, С. Хаджинов, Г. Хорошевський, І. Чеботов, Ю. Чурсін; скульптори З. Берегова, В. Закалюкін, О. Ковальов, В. Концевий, В. Корінь, О. Локотош, А. Можаєва, О. Редько, М. Савельєв, В. Ткаченко, Д. Федічев; майстер худож. обробле­н­ня дерева В. Козак (засл. майстер. нар. творчості України), майстрині худож. вишивки Л. Бог­дан, О. Некрасова; мистецтво­знавець Л. Борщенко; засл. арх. УРСР Г. Головченко; актор, режисер, нар. арт. СРСР О. Птушко, актор, нар. арт. УРСР А. Гаврюшенко, актор, нар. арт. РРФСР, Герой Праці О. Дорошевич; нар. арт. України — диригенти А. Ануфрієнко, А. Калабухін, актори, режисери Д. Вітченко, В. Куркін, В. Хорунжий, артист роз­мов. жанру В. Калашников, композитор В. Птушкін; спів­ачка, засл. арт. УРСР, нар. арт. РФ Л. Сергієнко; засл. арт. УРСР — актори Ж. Дмитренко, Ф. Максимовський, Г. Ушенко, В. Чеверноженко, артистка балету О. Меркулова, диригент В. Мальцев, гітарист, композитор П. Полухін; спів­ачка, засл. арт. УРСР і РФ О. Каражова, артист балету, балет­мейстер, засл. арт. УРСР і Казах. РСР Б. Черноусов; засл. арт. України — актори О. Гончаров, С. Ковтун, Н. Масальська, С. Солодов, танцюрист М. Карпенко, артистка балету Д. Крейдун, артистка цирку, живописець К. Литовченко, спів­ачка Є. Ліпітюк; засл. арт. РРФСР — укр. і амер. опер. спів­ак І. Жадан, спі­­вачка Р. Бобриньова, актор П. Лус­­пекаєв; засл. діячі мистецтв УРСР — диригент Г. Аванесов, домрист С. Васильєв; засл. діячі мистецтв України — композитор, піаніст Ю. Дерський, хор­мейстер М. Комарова, режисери В. Московченко, Ю. Старченко; домрист, диригент М. Білоконєв, піаністка, хор. диригент Ф. Долгова, композитори К. Карпенко, А. Клейн, Г. Ковальова, хор. диригент, засл. працівник культури України Н. Князєва, спів­ачка Н. Степанова-Шевченко; музико­знавець О. Дячкова; кіно­оператор М. Биков, кіно­знавець Ю. Косач; спортс­мени В. Бризгін, Л. Лобанова, Т. Терещук-Антипова (усі — біг), Т. Скачко (біг, стрибки у довжину), В. Закорецька (парашут. спорт), М. Дубиніна, Т. Черкасова (обидві — волейбол), Т. Єв­­сеєнко, І. Малашков (обидва — кульова стрільба), О. Заваров, А. Куксов (обидва — футбол), С. Лисенчук (міні-футбол), І. Кириченко (велоспорт, трек), О. Лео­­нова (стрибки у воду), А. Сердінов, В. Ширшов (обидва — плава­н­ня), В. Мазур (художня гімнастика), С. Міндергасов (фехтува­н­ня на шпагах), А. Мітюшкін (карате), Е. Савотченко (таїланд. бокс), М. Петренко (скелелазі­н­ня), В. Терещук (пʼятиборство), Н. Шапошникова (багатоборство); тренери А. Бойко, В. Солдаткін, А. Шквира (усі — легка атлетика), М. Дехтярьов (спорт. гімнастика), М. Калінін, І. Сегида (обидва — важка атлетика), О. Корнєєва (скелелазі­н­ня), Є. Кудинов (кульова стрільба), О. Онищенко (греко-рим. боротьба); промисловець С. Корнєєва; церк. діяч Митрофан (Нікітін); учасники 2-ї світової вій­ни — повні кавалери ордена Слави М. Геть­мансь­­кий, А. Іванов, Герої Рад. Союзу О. Молодчий (двічі), С. Кратинов, К. Кулик, М. Луговський, М. Писаревський, С. Радиловський, А. Топал­лер, М. Шевченко. У місті тривалий час мешкали війсь­­ковики, Герої Рад. Союзу М. Галицький, А. Демехін, І. Кольцов, М. Конкін, О. Краснокутський, П. Липовенко, А. Шевченко, І. Юнін. Ворошиловгр. с.-г. ін­ститут закін. економіст, чл.-кор. НАНУ В. Голиков, Ворошиловгр. пед. ін­ститут — фахівець у галузі радіо­­електроніки, кон­структор, чл.-кор. РАН, Герой Соц. Праці — Г. Кісунько. У Ворошиловгр. школі військ. пілотів (засн. 1930, у 1947–93 — училище, 1993–97 — ліцей) навч. понад 100 учасників 2-ї світової вій­ни, які стали Героями Рад. Союзу, зокрема Г. Береговий (єдиний льотчик, який у післявоєн. час удруге отримав це зва­н­ня за політ у космос), О. Єфимов, В. Зайцев, М. Степанищев, Т. Хрюкін (усі — двічі). У післявоєн. час цим навч. закладом керував Герой Радянського Союзу М. Лашин.

Літ.: Луганск: Истор. очерк. Д., 1969; Алексеева Л. И. Ворошилов­град: Путеводитель. Д., 1986; Локотош Б. Н. Очерки истории Луганска. Лг., 1993; Лугань: Сб. науч. тр., посвящ. 200-летию Луганска: Юбил. из­дание. Лг., 1995; Подов В. И., Курило В. С. Первенец метал­лургии Украины. Лг., 1998; Нарыжный В. Археологические путешествия и не только... Лг., 1999; Темник Ю. А., Егерев Ю. Я. Десятая горная провинция: Краткие истор. очерки. Лг., 2000; Довнар Г. С. Отцы и правнуки Луганска: история города в лицах. Лг., 2000; Люлько А. С. О городе Славяносербске в Камен­ном Броде: по документам Государствен­ного архива Луганской области и семьи Михайловских. Вып. 1. Лг., 2002; Темник Ю., Егерев Ю. Камен­­ный Брод: Очерки истории XVIII–XIX вв. Т. 1. Лг., 2003; Ефремов А. С., Курило В. С., Бровченко И. Ю., Климов А. А. и др. История Луганского края: Учеб. пособ. Лг., 2003; Климов А. О., Намдаров Г. М., Семи­стяга В. Ф. Нарис історії Артемівського ра­йону міста Луганська. Лг., 2004; Семьдесят лет в пути (история луганского трамвая). Лг., 2004; Луганск и луганчане: Мат. науч. ис­следований. Вып. 1. Лг., 2006; Башкина В. Я., Поболелов А. И., Сумишин Ю. С. Привет из Луганска: ис­­тория Луганска на почтовых открытках и фото­графиях. Лг., 2007; Макарова А. Город над Луганью // Малая родина: Сб. ст. Луган. обл. краевед. музея. Лг., 2007; Її ж. «Это было недавно, это было давно…» // Там само; Подов В. Первые шахтеры и метал­лурги Донбас­са. Лг., 2007; Приколота О. В., Люлько А. С. Луганский литейно-пушечный завод в пере­писке и указах 1795–1797 гг.: Ис­следования и мат. по истории города Луганска и Луган. обл. Вып. 4. Лг., 2008; Низькодубова Г. А., Сімонова К. В., Бух­хольц М. П. Європейське облич­чя Луганщини. Лг., 2010; Башкина В. Я., Поболелов А. И. Луганск в трех столетиях. Лг., 2012; Болгов В. В. Міста і села України. Луганщина: Істор.-краєзн. нариси. К., 2012; Луганск. Страницы истории: конец XVIII — начало XX веков: Сб. Лг., 2012.

А. В. Бадер, О. А. Забудкова, І. Г. Мельник, Н. В. Гусєва

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю